Ваучер є, квартири немає: чому переселенцям важко купити житло

Сьогодні офіційний статус
внутрішньо переміщеної особи (ВПО) має
понад 4,6 млн українців — це близько 12%
населення країни, свідчать дані
дослідження
Київської школи економіки (KSE).

Масове
переміщення населення залишається
одним із найбільших соціальних викликів
для держави, а питання житла — головною
проблемою для мільйонів людей, які
втратили свої домівки через російську
агресію.

Протягом останніх років уряд
шукав різні механізми для подолання
цього виклику — від пільгового
кредитування та програм державних
фондів до муніципальних ініціатив.
Наприкінці 2025 року до них додався новий
інструмент —
житловий ваучер для окремих категорій
переселенців.

Страхування квартири — це надійний спосіб убезпечити себе від фінансових витрат через її пошкодження чи знищення. Допоможе вам у цьому Finance.ua, де можна замовити страхування орендного чи власного житла за декілька хвилин.

Що таке житловий ваучер

Від грудня 2025 року в Україні
у межах ініціативи «єВідновлення»
запрацювала програма «Житло для ВПО з
тимчасово окупованих територій». Тобто,
переселенці з окупованих територій,
які мають статус учасника бойових дій
або особи з інвалідністю внаслідок
війни, отримали можливість претендувати
на житловий ваучер.

Житловий ваучер — державний
документ, що підтверджує готовність
держави профінансувати придбання житла
на суму до 2 млн гривень. Ваучер можна
використати для купівлі квартири або
будинку на первинному чи вторинному
ринку, інвестування в будівництво або
як перший внесок за іпотекою. Фактично
вперше держава запропонувала не кредит
і не часткову компенсацію, а безповоротну
допомогу на придбання власного житла.

Подати заявку можна через
застосунок «Дія», пройти відповідну
перевірку та стати в електронну чергу
на отримання фінансування для придбання
житла. Після підтвердження фінансування
заявник отримує 60 днів для пошуку житла
та укладення угоди. На перший погляд,
програма виглядає як суттєвий крок
уперед, однак уже в перші місяці її
реалізації стало очевидно, що наявність
ваучера не гарантує фактичного придбання
житла.

Читайте також: Житловий ваучер для ВПО: за що покупець платить зі своєї кишені

Попит на програму виявився
значним: станом на початок червня 2026
року подано понад 37,5 тис. заявок, позитивні
рішення ухвалено щодо близько 31,5 тис.
заявників. Водночас фактичне фінансування
отримали лише 3 296 родин на загальну суму
близько 6,6 млрд грн.

Наведені показники свідчать
про ключову проблему програми: потреба
у житлі суттєво перевищує наявні
можливості державного фінансування.

Ваучер не для всіх

Водночас ще до питання
фінансування постає інша проблема —
ваучерна програма охоплює не всіх
внутрішньо переміщених осіб. Право на
отримання житлових сертифікатів мають
лише переселенці з тимчасово окупованих
територій, які одночасно є учасниками
бойових дій або мають інвалідність,
отриману внаслідок війни.

Натомість значна частина
громадян, які виїхали з Донецької та
Луганської областей або Автономної
Республіки Крим після початку російської
агресії у 2014 році, але не мають відповідного
статусу, залишається поза межами
програми.

«Є категорія ВПО, які не
належать нікуди. Я переселенець ще з
2014 року. Нас навіть немає в громадах.
Звертався до Луганської обласної
адміністрації, але не зміг скористатися
чинними програмами підтримки. Мені
навіть видали довідку про те, що я не
можу змінити паспорт, бо мене немає в
реєстрах. І таке справді існує»,
— говорить переселенець із Луганщини
Олексій.

За його словами, саме програми
Держмолодьжитла стали для нього єдиною
реальною можливістю придбати житло:
«Не витягну кредит,
який пропонують інші програми. Навіть
„єОселю“. Коли сім років тому
зареєструвався в програмі Держмолодьжитла,
то вже й забув про це. А коли мені
зателефонували, був неймовірно щасливий.
Для таких людей, як ми, це фактично єдиний
шанс».

До речі, якщо вам не вистачає грошей на оренду квартири, то отримати кілька тисяч гривень за 10−20 хвилин собі на карту цілком реально. Для цього достатньо скористатися сервісом Finance.ua.

Ваучер є — житла немає

Водночас навіть для тих
внутрішньо переміщених осіб, які отримали
право на ваучер, процес набуття власного
житла часто виявляється значно складнішим,
ніж передбачалося.

Однією з ключових проблем є
реакція ринку нерухомості. За словами
представниці однієї зі столичних агенцій
нерухомості, частина продавців
відмовляється від укладення угод після
того, як дізнається про використання
покупцем державного ваучера. Інші
погоджуються на такі умови, однак
підвищують вартість житла. Причини
такої поведінки є різними.

По-перше, програма передбачає
виключно безготівкову форму розрахунку.
Деякі власники нерухомості уникають
отримання значних сум на банківські
рахунки, оскільки це може вплинути на
обсяг соціальних виплат, які вони
отримують, і віддають перевагу готівковим
розрахункам, що програмою не передбачено.

По-друге, частина продавців
побоюється валютних ризиків у період
проведення транзакцій, особливо з огляду
на можливі затримки та обмеження
банківських операцій.

По-третє, наявний і психологічний
чинник: державні програми часто
асоціюються з бюрократичними процедурами,
затримками та ризиком зриву угоди на
завершальному етапі. У результаті деякі
продавці заздалегідь підвищують ціну
для покупців, які використовують ваучер,
компенсуючи, як вони це формулюють,
додаткові «організаційні складнощі».

Втім, ще більш суттєвим
викликом залишається невідповідність
розміру ваучера ринковій вартості
житла. У Києві, Львові та інших відносно
безпечних регіонах навіть однокімнатні
квартири часто коштують понад 2 млн грн.
Для значної частини переселенців
альтернативою є придбання житла у
прифронтових або менш безпечних регіонах,
де вартість нерухомості відповідає
розмірам державної підтримки.

Однак після вимушеного
переміщення багато з них не готові до
повторного ризику зміни місця проживання
з міркувань безпеки.

«Якщо говорити про Київ
або найближчі передмістя з нормальною
транспортною доступністю, то за 2 млн
гривень знайти квартиру дуже складно.
Такі об’єкти є, але зазвичай потребують
суттєвого ремонту або розташовані у
віддалених районах. Більшість переселенців
шукають житло в безпечних районах із
нормальною інфраструктурою, а там ціни
значно вищі», — пояснює
Олена, рієлторка однієї зі столичних
агенцій нерухомості.

Ще один системний недолік
програми — лише 60 днів на використання
сертифіката.

За цей час потрібно знайти
квартиру, перевірити документи, домовитися
з продавцем, оформити угоду та пройти
всі бюрократичні процедури. На практиці
цього часто недостатньо. Особливо, якщо
людина, як у випадку військовослужбовців,
перебуває далеко від місця майбутньої
покупки або стикається з продавцями,
які не хочуть працювати з державними
програмами. У результаті люди, які не
встигають скористатися коштами у
відведений термін, втрачають можливість,
а кошти повертаються в програму й
переходять наступним у черзі. Тобто
проблема нікуди не зникає — вона лише
відкладається.

Навіть у випадку, якщо
внутрішньо переміщеній особі вдається
знайти житло, досягти домовленості з
продавцем і дотриматися визначених
строків, це ще не гарантує успішного
завершення угоди. Додатковою проблемою
є суттєве відставання обсягів фінансування
програми від фактичного попиту.

Попри значну кількість поданих
заявок та ухвалених позитивних рішень,
фактичне фінансування отримує лише
незначна частина заявників. У результаті
формується ситуація, за якої програма
формально функціонує: громадяни проходять
перевірки, отримують підтвердження
права на допомогу та стають у чергу,
однак реальних фінансових ресурсів для
її реалізації недостатньо.

Унаслідок цього значна
кількість переселенців протягом
тривалого часу залишається у стані
невизначеності: формальне право на
отримання житла існує, однак можливість
його фактичної реалізації відсутня.

Читайте також: Житловий ваучер vs сертифікат «єВідновлення»: які відмінності

Проблему підтверджують і
правозахисники, які супроводжують
переселенців під час подання заявок.
Наприклад, людина, яка подалася в перший
день після відкриття бронювання,
перебувала приблизно на дев’ятитисячному
місці в черзі, а коштів вистачило лише
на три тисячі людей, розповідає головна
координаторка громадської організації
«Донбас SOS» Віолета Артемчук.

За її словами, нинішній
механізм фінансування не дозволяє
задовольнити навіть частину попиту,
який існує. Перший транш для реалізації
програми було сформовано за рахунок
невикористаних коштів громад із тимчасово
окупованих територій.

Водночас подальші джерела
фінансування поки залишаються
невизначеними.

«Чули різні припущення, що
нове фінансування може з’явитися восени,
можливо в жовтні. Але офіційної інформації
поки немає», — каже
Артемчук.

На її думку, без залучення
міжнародних партнерів та донорських
коштів забезпечити програму фінансуванням
у масштабах, яких потребують переселенці,
буде вкрай складно. Саме тому сьогодні
для багатьох ВПО головною проблемою є
не лише отримати право на житловий
ваучер, а й дочекатися реальних коштів
для його реалізації.

Чи є альтернатива?

На цьому тлі особливого
значення набувають програми Держмолодьжитла.

За 2021−2025 роки установа
залучила понад 125 млн євро міжнародної
допомоги від німецького державного
банку розвитку — Kreditanstalt für Wiederaufbau
(KfW), Банку розвитку Ради Європи та
Міжнародної організації з міграції
(МОМ). Лише 2025 року житлом було забезпечено
921 родину.

Для багатьох переселенців
це не просто кредитна програма, а
можливість остаточно інтегруватися в
нову громаду.

Людмила, яка отримала квартиру
в межах програми «Сім’я військових»,
каже, що власне житло дало її родині
більше, ніж просто дах над головою.

«Для мене головне — це
прописка. Ми з Маріуполя. Коли в тебе є
власна квартира, коли в тебе і в дитини
є реєстрація, ти починаєш відчувати, що
нарешті вдома. Тоді вже можна думати
про майбутнє, про дітей, про своє життя
далі», — говорить вона.

За її словами, серед багатьох
військових родин саме програми
Держмолодьжитла користуються найбільшою
довірою.

Саме тому критику
викликала ініціатива щодо передавання
майнового комплексу Держмолодьжитла
до сфери управління Укрфінжитла, оскільки
це загроза того, що соціально орієнтований
інструмент може бути поступово замінений
ринковою логікою, де головними критеріями
стануть платоспроможність та банківські
вимоги.

Висновки

Отже, сьогодні Україна офіційно
пропонує ВПО цілий арсенал житлових
інструментів: єОселя (пільгова іпотека
під 7% на перші 10 років, для певних
категорій — 3%), Держмолодьжитло (кредити
під 3%), «Власний дім» (кредити під 3%
на житло в сільській місцевості), субсидії
на оренду, соціальне житло та, власне,
житлові ваучери. Та на практиці більшість
цих програм або фінансово недоступні,
або охоплюють занадто вузькі категорії
людей, або просто не мають достатнього
фінансування.

Іпотека «єОселя» вимагає
першого внеску у 20% вартості житла —
для людей, які втратили дім, заощадження
і часто починають життя з нуля, це нерідко
стає непереборною перепоною.

Житлові ваучери наразі
доступні лише окремим категоріям
переселенців — учасникам бойових дій
та особам з інвалідністю внаслідок
війни. Люди старшого віку фактично
позбавлені можливості скористатися
кредитними програмами, адже банки
оцінюють їхню здатність погасити позику
до виходу на пенсію.

Поза більшістю чинних
механізмів підтримки залишаються також
багато переселенців від 2014 року та
вихідці з тимчасово окупованих територій,
які роками стикаються з проблемами
реєстрації та доступу до державних
сервісів.

На цьому тлі житловий ваучер
на 2 млн грн став важливим кроком держави
назустріч переселенцям. Однак перші
місяці його роботи показали, що навіть
право на допомогу не гарантує можливості
придбати житло. Комусь не вистачає суми
сертифіката, хтось не встигає знайти
квартиру за відведені 60 днів, а тисячі
людей взагалі не можуть дочекатися
фінансування через брак коштів у
програмі.

Тому головне питання сьогодні
полягає не лише у створенні нових
житлових інструментів, а й у збереженні
та розвитку тих механізмів, які вже
довели свою ефективність для найуразливіших
категорій переселенців. Адже для
мільйонів українців житло — це не просто
квадратні метри, а можливість нарешті
перестати бути тимчасовим мешканцем,
відчути себе вдома, планувати майбутнє,
виховувати дітей і будувати життя в
Україні.