Як країна льоду та вогню стала найдорожчою у світі

Країна
«льоду та вогню» обігнала Швейцарію за
рівнем цін на три відсоткові пункти,
вперше за останні вісім років. Такий
висновок у травні оприлюднив
економіст
ісландської профспілки Viska Вільялмур
Гілмарссон на основі аналізу даних
Eurostat і Центрального банку Ісландії, а
новина швидко розлетілася світовими
медіа.

У цій статті
Finance.ua
розповість,
як Ісландія стала найдорожчою країною
світу та чому навіть за таких умов країна
стабільно входить до числа найкомфортніших
для проживання.

Феномен 2026 року:
як Ісландія обігнала Швейцарію

Щоб
зрозуміти масштаб події, треба трохи
контексту. Швейцарія — не просто дорога
країна. Це місце, де середня зарплата
перевищує 7
тис.
євро на місяць, де годинники коштують
як автомобілі, а чашка кави в Цюриху
давно стала мемом. Роками саме Швейцарія
очолювала рейтинги найдорожчих країн
і вважалась еталоном.

Ісландія
востаннє обігнала її 2018 року. Тоді теж
вирував туристичний бум. Потім «прийшов»
COVID, туристи зникли, тиск на ціни ослаб
— і Швейцарія знову вийшла вперед. За
даними Eurostat за 2024 рік, скоригований за
купівельною спроможністю, рівень цін
у Швейцарії перевищував ісландський
більш ніж на сім відсоткових пунктів.

Але
у травні 2026 року картина змінилась
докорінно. Розрахунки Viska показують:
Ісландія випередила Швейцарію на три
відсоткові пункти. Трійку найдорожчих
замикає Норвегія, четверте місце —
Люксембург, п’яте ділять США та Ірландія.
Три відсоткові пункти звучать скромно.
Але для такої малої економіки (населення
— понад
400
тис. людей) це величезний структурний
зсув. Він означає: ціни в кафе, готелях,
супермаркетах і на ринку оренди зростали
роками швидше, ніж Центральний банк
встигав їх стримувати.

МВФ
у консультації з Ісландією від червня
2025 року вказав,
що інфляційний тиск поступово
послаблюватиметься, однак повернення
інфляції до цільового рівня залишається
одним із ключових викликів для економіки
країни.

Пастка туристичного
буму

Ще
кілька десятиліть тому основними
стовпами економіки Ісландії були
рибальство та алюмінієва промисловість.
Сьогодні до них приєднався туризм —
настільки міцно, що перетворився на
найбільшу залежність країни. Особливо,
в тому неконтрольованому вигляді, якого
він набув після пандемії COVID-19.

До
прикладу, 2025 року Ісландія прийняла
2,5
млн іноземних туристів. Населення країни
— близько 400 тис. людей. Тобто на кожного
ісландця припадає понад шість туристів
на рік — один з найвищих показників у
світі. За даними Statistics Iceland, лише за перші
дев’ять місяців 2025 року острів відвідало
1,79
млн іноземних туристів.

Що
відбувається, коли мільйони людей зі
всього світу приїжджають на маленький
острів? Вони хочуть їсти, спати, їздити
й дивитись на гейзери. Попит різко
зростає, а пропозиція не встигає. Більше
ресторанів не відкриєш за сезон, більше
готелів не збудуєш за рік. Власники
бізнесу бачать черги, і тому просто
підіймають ціни. Це класична інфляція
попиту (коли грошей в економіці більше,
ніж товарів і послуг).

«Туризм
— величезний двигун інфляції в секторі
послуг», — заявив економіст Вільялмур
Гілмарссон у коментарі
для
Bloomberg. Пінта пива в ісландському барі
коштує до 1 800 крон (близько 14,6 долара).
Лате в кав’ярні — до 1 тис. крон (близько
8 доларів). Вечеря в середньому ресторані
— від 70 доларів на людину.

Читайте також: Подвійне оподаткування: як не платити податки двічі

Небезпека
туристичного буму ще й у тому, що він
нерівномірний: гроші концентруються в
одній галузі. Молодь іде працювати в
сервіс, а не рибну промисловість чи
виробництво, до прикладу. Це призводить
до дефіциту кадрів, що теж тисне на
зарплати, а потім і знову на ціни.
Хілмарссон попереджає: «У довгостроковій
перспективі Ісландія не розвиває
виробничі сектори». Якщо вся економіка
тримається на туризмі — вона вразлива.

Якщо треба виїхати в Європу або іншу частину світу, то тут буде в пригоді страхування для виїзду за кордон. На Finance.ua можна оформити таку страховку за 5 хвилин.

Житлова криза та
фактор Airbnb

Туризм
б’є по кишенях ісландців не лише в кафе.
Найбільше — через ринок оренди житла.
Уявіть: ви живете в Рейк’явіку. Сусід
вирішує, що здавати квартиру через
Airbnb набагато вигідніше, бо туристи
платять у три-чотири рази більше. Він
виселяє постійних орендарів і переробляє
квартиру під короткострокову оренду.
Це відбувається не з одним будинком, а
з цілими кварталами. Після пандемії
кількість об’єктів короткострокової
оренди суттєво зросла, що посилило
конкуренцію між туристичним і
довгостроковим житлом.

Довгострокового
житла для місцевих стає менше, бо ціни
злітають. За даними
дослідження
ринку нерухомості, від 2010 року ціни на
житло в Ісландії зросли більш ніж на
150%. Від 2020 до 2023 року — в середньому на
8% щороку. Зростання цін продовжилося
і 2024 року, хоча темпи залишалися
нерівномірними залежно від регіону та
типу житла. Мінімальна ціна входу на
ринок Рейк’явіку навесні 2024 року —
близько 60 млн ісландських крон (приблизно
417 тис. євро). Середня ціна квартири —
близько 87 млн крон (приблизно 604 тис.
євро). Понад половину ісландців від 18
до 24 років досі живуть з батьками саме
через ціни на житло.

У
Рейк’явіку масове перенесення квартир
у туристичну оренду вже призводить до
виселень, закриття шкільних класів і
перетворення районних магазинів на
сувенірні крамниці.

Продукти, транспорт
та імпорт

Ісландія
— це острів посеред Атлантики, далеко
від будь-якого великого торгівельного
партнера. Майже все, що самі не виробляють,
везуть морем або літаком. Транспортні
витрати закладені в кожен товар на
полиці. Але є ще одна причина: Ісландія
активно захищає власних виробників.
Мита (тобто збори під час ввезення
товарів з-за кордону) на продовольство
— надзвичайно високі. Держава свідомо
робить імпортні продукти дорогими, щоб
місцеве виробництво було конкурентоспроможним.

Для
фермерів це добре, але для споживачів
означає золотий кошик у супермаркеті.
Ціни на їжу в Ісландії перевищують
середній показник по країнах ЄС (EU27) на
44%.

Молочні
продукти та яйця — приблизно на 72%
дорожчі. М’ясо — на 71% дорожче. Літр
молока, десяток яєць, шматок м’яса — все
це в Ісландії коштує суттєво більше,
ніж у Норвегії чи Данії, які й самі
вважаються дорогими.

Читайте також: Як отримати виплату після звільнення за кордоном

Транспортна
залежність від авіасполучення робить
острів ще вразливішим. Коли авіаперевізник
банкрутує або задирає тарифи, то доставка
товарів одразу дорожчає. Залізниць між
містами немає, громадський транспорт
поза Рейк’явіком слабкий, автомобіль —
це необхідність. Разом це створює
«острівну премію»: надбавку до ціни
просто за те, що живеш далеко від материка.
Навіть без туристів Ісландія залишилась
би однією з найдорожчих країн. Туризм
лише загострив те, що вже існувало.

Зарплати, сильні
профспілки та зворотний бік медалі

Читаючи
все це, легко уявити, що Ісландія — пекло
для місцевих. Але картина набагато
складніша. Ісландці живуть добре, навіть
дуже. Середня зарплата в Ісландії 2026
року становить близько 850−900 тис. крон
на місяць, або приблизно 5 900−6 250 євро,
залежно від методики розрахунку та
сектору економіки.

Ключ
до розуміння такого рівня — профспілки.
Близько 90% працівників працюють за
колективними договорами (домовленостями
між спілками та роботодавцями про
зарплати й умови праці).

Держава
не встановлює мінімальну зарплату
законом: її встановлюють профспілки на
переговорах.

За
прогнозами
Íslandsbanki,
зростання зарплат 2025 року склало 5,1%, у
2026-му очікують 4,7%.

Ціни
ростуть, але разом з ними й зарплати.
Ісландці не бідніють: вони просто живуть
у дорогому суспільстві з медициною за
держрахунок, безкоштовною освітою та
одним із найкращих у світі соціальних
захистів.